27 квітня цього року в м. Києві (вул. Велика Васильківська, 100) відбулася регіональна конференція «Безбар’єрна Україна», яка пройшла у форматі двох панельних дискусій: «Безбар‘єрність як нова суспільна норма» та «Місто без бар’єрів: особистий досвід».
Під час конференції було презентовано «Довідник безбар’єрності» – гід з толерантної взаємодії, створений з ініціативи Першої леді України Олени Зеленської (детальніше тут: https://bit.ly/3Hfkjor), а також представлено «Альбом безбар’єрних рішень» – перший в Україні посібник для архітекторів та проєктувальників, мерів та держслужбовців, урбаністів, активістів, представників ОСББ. Насправді ж – для всіх, хто може зробити простір, де живе і працює, безбар’єрним.
Безбар’єрність – це дуже широке поняття. Воно стосується не тільки фізичних бар’єрів, наприклад, східців чи високих поверхів, це питання якості життя всіх без винятку людей, незалежно від їхніх особливостей, стану здоров’я, віку, професії, різноманітних ознак чи статусів. Це явище набагато ширше за формальний пандус біля під’їзду. Безбар’єрний простір – це те середовище, де будь-яка людина має доступ до якісної освіти, інформації, різноманітних послуг, в тому числі й цифрових, має можливість знайти роботу, спілкуватися, повноцінно жити, приносити користь людям і державі. В основі безбар’єрності – увага до людини і повага до її гідності. Іншими словами, це нова суспільна норма, новий крок до людиноцентричного суспільства.
Питання безбар’єрності завжди було актуальним, а війна його загострила ще більше. Люди зіткнулися з евакуацією, незручностями транспорту і переповненими вокзалами, необхідністю швидко добратися до укриття під час повітряних тривог, піднятися на верхні поверхи хмарочосів у відсутності електроенергії, нестачею життєво важливої і достовірної інформації тощо.
Саме тому вкрай важливо, щоб усі ми, такі різні, стали рівними, щоб кожному і кожній із нас було зручно жити, комунікувати, працювати, відпочивати. Саме питання безбар’єрності необхідно буде врахувати у післявоєнній відбудові України.
